Стосунки між владою та малим і середнім бізнесом залишаються напруженими.

Проблем вистачає: несприятливе законодавство, корупція, тепличні умови для "своїх", тиск податкових органів, недосконала система судочинства, проблеми з кредитуванням.

Однак є ще один аспект проблеми: готовність державних органів і місцевого самоврядування надавати підтримку малим та середнім підприємствам.

Проблема не з'явилася після останніх президентських виборів. Україна не спромоглася на суттєві реформи у цій сфері протягом усіх років незалежності.

Система підтримки необхідна з макроекономічної точки зору. Частка малого бізнесу у ВВП країни не перевищує 20%, тоді як у Польщі цей показник становить майже 50%.

Крім того, малі підприємства набагато еластичніші за великі і краще реагують на зміни кон'юнктури. Відтак, вони важливі з точки зору створення робочих місць.

Підтримка цього сектора економіки важлива і в політичному аспекті. Три покоління людей за радянської влади ставили між приватним підприємцем та злочинцем - ворогом народу знак рівності. Малі та середні підприємці є фундаментом середнього класу, а він, своєю чергою, є важливою складовою громадянського суспільства.

Останнім часом все актуальніше звучить питання: наскільки Україна готова освоювати європейські фонди, призначені для розвитку малого та середнього підприємництва?

Як відомо, великі програми підтримки ЄС реалізовані в партнерстві з публічним сектором країни-бенефіціара. У цьому аспекті знаковою є втрата 70 млн євро, призначених на реформування державної служби. Чи не спіткає така сама доля європейські фонди з підтримки українських малих і середніх підприємств?

Головна проблема української системи підтримки сектора - непристосованість до потреб адресата. Система надмірно зосереджена на фінансових інструментах при недооціненому значенні інших форм. Вона не готова сприймати кошти міжнародної допомоги. Відповідних програм мало, вартість реалізованих проектів доволі низька.

У Польщі, починаючи з 1989 року, вдалося збудувати сильний та еластичний сектор малих та середніх підприємств. Їх активно підтримує держава. Надаючи фінансову та юридичну допомогу, вона сприяє розвитку компетенції працівників.

Головну роль тут відіграє Польська агенція розвитку підприємництва - ПАРП - урядова інституція, підпорядкована міністру економіки країни.

Агенція управляє фондами держбюджету та ЄС, призначеними для підтримки підприємництва. У варшавському офісі ПАРП працює понад 350 працівників, а щорічна допомога малому та середньому бізнесу вимірюється мільярдами злотих.

В Україні все інакше. Після 20 років перетворень держава все ще не має достатнього потенціалу для реалізації ефективної політики у цій сфері.

Перша проблема - дублювання повноважень на центральному рівні. Сектором опікуються одночасно Міністерство економіки і торгівлі, Український фонд підтримки підприємництва - УФПП - та Держкомітет у справах підтримки малих підприємств і підприємництва.

Останнім часом ситуація залишалася нестабільною. У 2010-2011 роках державний комітет було реорганізовано в окремий департамент у рамках Міністерства економіки, проте закон від 22 березня 2012 року повернув усе на круги своя.

Як вказують джерела, близькі до УФПП, у 2010-2012 роках внаслідок кадрових скорочень дійшло до конфлікту між керівництвом Держкомітету підприємництва та УФПП.

Одним з наслідків цього стало невикористання коштів програм підтримки малого бізнесу у 2011 році. Натомість після зміни керівництва УФПП у 2012 році весь колектив УФПП, дванадцять осіб, було звільнено за власним бажанням.

На місцях УФПП має численні регіональні підрозділи. Як випливає з останнього доступного звіту цієї організації за 2010 рік у рамках УФПП діяли 23 регіональні одиниці, п'ять міських, дві районні, а також Фонд розвитку бізнесу.

Виходячи із звіту, не всі регіональні підрозділи УФПП були активними. Їх залежність від Києва, місцевої влади та інших засновників свідчить про двозначність ситуації. З одного боку, таке рішення дозволяє краще бачити потреби регіону. З іншого - може гальмувати роботу залежних від УФПП інституцій іншими співзасновниками.

Друга проблема - неефективне законодавство, що регулює витрати порівняно невеликих бюджетних коштів на програми підтримки малого підприємництва.

Результат - величезні коливання сум. Так, у 2009 році з бюджету держави перераховано 162 тис грн, у 2010 році - 347 тис грн, а в 2011 році не виділено жодних коштів, хоча в бюджеті на це було передбачено понад 10 млн грн.

Причиною стали бюрократичні ігри в Мінекономіки і Мінфіні.

Паспорт програми мікрокредитування на 2011 рік було затверджено лише 7 жовтня 2011 року. Відповідно, перед завершенням бюджетного року не вдалося підписати угод з бенефіціантами.

Місцеві фонди підтримки фінансуються з бюджетів регіонів, районів і міст. Однак ресурси з цих джерел не можуть повною мірою фінансувати видатки, заплановані УФПП.

Наприклад, у 2010 році фонд запланував бюджет в обсязі 32 млн грн, тоді як фактично фінансування здійснене в розмірі 17,4 млн грн - 54% від плану.

Це означає, що регіональні фонди не могли реалізувати всі свої заходи. Зривалися і кредитування, і ведення підготовчих та консультативних послуг для фірм сектора.

Третя проблема - вітчизняна система підтримки малого підприємництва надмірно зосереджена на фінансових інструментах.

На відміну від європейської практики, в Україні працює принцип "Не вчіть мене жити - краще допоможіть матеріально". При цьому фінансова підтримка малого бізнесу з боку держави суто символічна.

Так, у Державній програмі активізації розвитку економіки на 2013-2014 роки річний об'єм фінансування з держбюджету становить 10,3 млн грн - 22 коп на одного жителя країни.

Формування сприятливих умов для розвитку малого та середнього бізнесу є визначальним для всієї економіки. Українські та міжнародні юридичні рамки - Угода про асоціацію між ЄС та Україною, програми міжнародної допомоги ЄС, Світового банку та МВФ - створюють підстави для реформування й зміцнення сектора.

Ефективні європейські інструменти, у тому числі випробувані в Польщі, можуть і повинні бути використані в українському середовищі. Однак для цього необхідні докорінні зміни як у державному мисленні, так і в системному підході.

Маркіян Желяк, Центр європейської співпраці, Польща

www.epravda.com.ua