Бійці 25-го батальйону "Київська Русь" приїхали в Тернопіль, аби подякувати місцевим волонтерам та меценатам за допомогу і матеріальну підтримку. Заступник командира Роман krus pruzСемчишин та командир протитанкової батареї Віктор Черній нагородили тернопільських підприємців власноруч виготовленими грамотами та розповіли про те, як ставляться до перемир’я та закону про особливий статус Донбасу і чого бояться мешканці Дебальцево.

25 батальйон територіальної оборони «Київська Русь» був створений у червні з нуля. Спершу його готували до ведення бойових дій, які не передбачали потреби у важкому озброєнні. Але згодом виникла інша потреба. Тому зараз у батальйоні є все  озброєння, яке існує в українській армії: танки, БМП, зенітні установки, ракетні протитанкові комплекси, крупнокаліберні кулемети, міномети, автомати.

- Більшість бійців нашого батальйону з Київщини. Але є також представники з інших областей, – розповідає Роман Семчишин. – Зокрема у нас служить і кілька тернополян. Ми щиро вдячні області за величезну допомогу і підтримку. Для нас придбали шестимісний човен, потужні ліхтарі, які  використовують на блокпостах і можуть засліпити будь-яку мішень, продукти, форму, бензопилу. На даний момент ми забезпечені всім дуже добре.

Батальйон "Київська Русь" зараз дислокується у Дебальцево. За словами пана Романа, ситуація там стабілізувалася і військові тримають лінію фронту, яка утворилася, і в жодному разі не збираються відступати.

- Люди сподіваються на нас, – додає пан Роман, – і бояться повернення терористів. Вони розуміють, що їх розправа буде страшною. А найгірше – прості люди не мають на кого надіятися. Вони практично відрізані від світу і не знають, чого їм далі чекати. Ми допомагаємо їм, чим можемо і розуміємо, що не маємо права покидати місто. У Дебальцево нема пошти, нема банкомату, нема магазину… Люди заселені у місті густо, тому з міномета дуже легко потрапити. Вони бідують. Частина чоловіків позникали. Коли бачимо, що у хаті жінка і багато дітей, стараємось їм допомогти, адже це наші люди. Дебальцево не працює ані інфраструктура, ані пропаганда. Люди живуть у важких умовах, в постійному страху і слухають радіо «Новоросія». Іншої альтернативи в них немає. І це найгірше.

За словами Романа Семчишина, там на фронті відчувається, що лише тепер в Україні народжується справжня українська армія. Те, що було дотепер – це дорогий непотрібний і затратний зброд на шиї платників податків.

Бійці кажуть, до так званого перемир’я і законів про особливий статус Донбасу ставляться негативно.

- Однак потрібно шукати якийсь вихід з цієї ситуації, - каже пан Роман.- Найкращий варіант залишити їм те, що вони заробили. Гірше утримувати їх, адже скільки б ти їх не годував, вони все одно вважатимуть, що їм не додають. З іншого боку, якщо їм дати щось за кошти народу, то і всі захочуть таких змін. Тоді постраждає централізована структура управління державою.

Бійці «Київської Русі» подякували тернопільським волонтерам Петру Маленькому і Тарасу Вашківу за підтримку у такий непростий для України ча та нагородили підприємців видрукуваними на фронті грамотами.

- Ми не мали можливості виготовити ці посвідчення вашої небайдужості на якихось кольорових бланках, ламінувати їх чи взяти у рамки. Подяки виготовили на ксероксі, але повірте, вони – від щирого серця кожного бійця, якого ви нагодували, обігріли, врятували від смерті. Це - подяки з передової, - сказав Роман Семчишин.

Серед нагороджених – чимало учасників Ліги підприємців «Українська справа» Це – Василь Заліщук, Михайло Ратушняк, Василь Кікінежді, Борис Богайчук, Ігор Краківський.
Бережливо взявши у руки подяку, Михайло Ратушняк зокрема зазначив:

- За довгі роки своєї підприємницької і благодійної діяльності мене особисто, підприємство, яке очолюю, «Українську справу» неодноразово відзначали за посильну допомогу українцям. Кожна така відзнака, без сумніву, важлива. Вона допомагає усвідомити, що тільки у добрих справах в інтересах громади треба шукати сенс життя, свою причетність до нації, якій служиш, до країни, у якій живеш.

Проте саме подяку, яку отримав з рук захисника України, я обов’язково поставлю на чільне місце. Думаю, що так вчинять і мої колеги-підприємці. Вона – особлива передусім не тим, що віддрукована на ксероксі, а тим, що до написання кожного її слова долучилися ті, кому нині, як ніколи раніше, потрібна наша поміч і всенародна підтримка. І зараз для кожного, хто у міру своїх сил може бути корисним нашим воїнам, немає більш нагального завдання.

Марія Власенко.