Директор був на виробництві. Трохи згодом, підійшовши та привітавшись, він не зміг стриматися:
- Уже з самісінького ранку настрій зіпсували. Зателефонував своїм партнерам на Херсонщині. Погомоніли про виробництво, аж тут кажуть: «Давай, ми з тобою пізніше зв’яжемося, бо вже орендували кілька бензовозів і маємо «перескочити» у військову частину, що неподалік. Там «соляру» продають по 4 гривні за літр. Подейкують, що можна й все інше сторгувати…». Розумієте, мене аж тіпнуло! Це ж треба: ми есемески шлемо, щоб підтримати армію, пенсіонери свої останні заощадження передають, а там, як на базарі, торгують наліво і направо.
Почуте вразило. Бо й, справді, важко повірити в те, що у час, коли українські добровольці Національної гвардії гинуть від куль сепаратистів та російських найманців на Донеччині чи Луганщині, інші «захисники» Вітчизни розгорнули власний успішний «бізнес» на самісінькому кордоні з окупованим Кримом.
- Я не можу ані підтвердити, ані спростувати цю інформацію. Може, це чергова «качка» про безпорадність нашої армії, а, може, й правда, - дещо пом’якшує психологічний нокаут Василь Ярославович.
Загалом же керівник «Плотицької агропромтехніки» виявився привітним та комунікабельним і, незважаючи на свою постійну зайнятість вирішенням виробничих питань, охоче розповів і про підприємство, яке свого часу вдалося врятувати від банкрутства та дерибану, і про своїх працівників, які брали активну участь у революції гідності.
- Наприклад, один з них тільки днями повернувся з Києва, де з першого дня спротиву був бійцем сотні самооборони. І то мені заледве вдалося впросити його приїхати, щоб допомогти своїй матері на обійсті. Проте, думаю, незабаром він знову повернеться до побратимів. Принаймні, я вже чув про такі його наміри.
Також Василь Заліщук зізнався, що у найбільш напружені періоди протистояння і сам не міг всидіти у Тернополі.
- Був кілька разів на Майдані, ночував у наметах, захищав барикади, робив усе, що треба було робити. Якось зі всієї сили жбурнув «коктейль Молотова» - щось аж хряснуло у хребті. Назад бігти вже не міг, а тут силовики пішли у наступ. Ну, думаю, ось і все… Слава Богу, підоспіли хлопці і відбили атаку, - розповів Василь Ярославович.
Сказав так, ніби йшлося не про реальну загрозу його життю, а про буденні речі. Натомість, коли зайшла мова про очолюване ним виробництво, директор якось внутрішньо змінився. Було очевидно, що він фактично живе роботою.
- Наша історія - це більше 65 років у сільському господарстві‚ це великий досвід служіння сільському трудівникові‚ це наша традиція, - йдеться на офіційному сайті підприємства і, швидше всього, під кожним цим словом власноруч міг би підписатися кожен з кількох десятків працівників та й сам Василь Заліщук.
Окрім вже освоєних видів продукції, головним перспективним напрямом розвитку у найближчому майбутньому на підприємстві вважають освоєння ремонту всіх видів бурякозбиральних комбайнів іноземного виробництва‚ оскільки з кожним наступним роком кількість такої техніки в Україні зростає. Для цього у «Плотицькій агропромтехніці» є все необхідне - виробничі території‚ виробниче обладнання‚ підготовлені висококваліфіковані кадри‚ а головне – бажання й надалі вірою та правдою служити людям наймирнішої професії – тим, хто тримає землю у руках.
Окремо Василь Ярославович поділився своїм баченням пріоритетів у діяльності Ліги підприємців «Українська справа», учасником якої він став з часу заснування. На його думку, це громадське об’єднання має зростати чисельно і, передусім, за рахунок активних підприємців-патріотів. Також Ліга повинна навчитися захищати законні інтереси не тільки своїх спілчанців, а й усіх, хто такого захисту потребує. «Українська справа», якщо вона хоче підтвердити свою назву, зобов’язана бути сильною в усіх значеннях цього слова – фізично, юридично, духовно і морально. Лише тоді вона зможе не тільки ставити перед собою важливі завдання, а й успішно виконувати заплановане, формуючи у громаді імідж безальтернативної організації та не залишаючи вільної ніші у громадянському суспільстві.